hectorvk: (Default)
Коли тобі дванадцять, ти почуваєшся неймовірно дорослим. А якщо твоя голова напхана всіляким невідповідним вікові інформаційним мотлохом, - дорослим не тільки по відношенню до тих, хто молодший від тебе на рік-два, а навіть і до однолітків. Тому юному літераторові здається дещо принизливим писати казочки та оповідання зі шкільного побуту (яких від нього, між іншим, оточуючі й чекають). Його тягне на щось "серйозне".

В той період я сформулював свою творчу парадигму так: якщо дорослі пишуть для дітей, чому дитина не може писати "для дорослих"? Таке міркування мене цілком задовольняло. "Дорослість" сюжетів і фабул вимірювалася в основному тематикою й підбором персонажів. Якщо в оповіданні чи повісті з'являлися діти, це були діти, а не мої ровесники.

На щастя, ця фаза тривала недовго. Фактично, розпочавши чотирнадцятий рік життя, я вже позбувся цієї зверхності. Втім, - не до кінця. Мій герой-одноліток пізнішого періоду - це все ж таки не традиційний підліток, а швидше особа, наділена винятковими, цілком не притаманними своїй віковій групі рисами, особливостями мислення й поведінки, про якого лише повідомляється, що йому, мовляв, стільки-то років. Щось на зразок зменшеної копії дорослого. Так малювали дітей доренесансні художники :)

Все вище сказане можна не вагаючись віднести до Мишка з повісті "Велике Чудовисько", про яку детальніше йтиметься в одному наступних постів.
hectorvk: (Default)
І вновь о врємєні і о сєбє )
hectorvk: (Default)
Той самий клітчастий зошит форматом А4 в коричневій обкладинці містить оповідання "Сон", датоване 3-14 червня 1989 року. Сюжет - сцени з життя іспанських тореадорів - був, либонь, навіяний якоюсь телепередачею чи документальним фільмом.

Докладніше )
hectorvk: (Default)
На 12-му році життя я написав оповідання під назвою "Скляне небо".

Відкривалося воно сценою самогубства. Герой, який носив прізвище Чернов, приймає отруту, сидячи у власній квартирі. Опис останніх відчуттів самовбивці доволі моторошний.

Наступна сцена - похорон. Доволі непоганий опис травневого Києва і Байкового кладовища.
Тут, власне, визріває основний конфлікт: у скорботному натовпі висвітлюється персонаж (такий собі Яковенко), око автора майже невідривно стежить за кожним його порухом. Ми підслуховуємо його розмови - лестиво-співчутливі - з друзями, дітьми, удовою небіжчика... Мимохідь нам представляється ще один учасник драми - Ковальський.

Заключна сцена: поминальний обід. Проголошуючи жалобну промову, Ковальський одразу бере бика за роги і відверто й безапеляційно виливає на Яковенка потік звинувачень. Так, це він, Яковенко, винний у смерті Чернова, він гнітив і нищив його все життя, він не давав йому дихати, він був "скляним небом", під яким животів померлий! Ба більше, він сам дав йому смертоносну речовину, підозрюючи про суїцидальні наміри!...
Загальний шок... У пориві останнього безглуздого гніву вбивця хапає зі столу бокал і жбурляє його в Ковальського.

Фінальна фраза: "Але ніхто не звернув на це уваги".

October 2012

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
212223 24252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 04:58 am
Powered by Dreamwidth Studios